Минулого року з німецького міста Золінген в Маріуполь надійшло 11 вживаних тролейбусів MAN. На тролейбусах написи «Маріуполь – місто сильних людей». Кажуть, це виборче гасло нинішнього мера. Логічно, що з ним він переміг. Слоган дуже точно описує Маріуполь. У місцевих навіть жарти, як в Челябінську чи Тагілі: оці всі «сталеві яйця» і «після смерті погані маріупольці потрапляють знову у Маріуполь».
Маріуполь – місто, яке рве шаблони. Це десяте найбільше місто України з населенням 450 тисяч мешканців, приблизно як Чернівці з Івано-Франківськом разом узяті. У Маріуполі нема видобування і шахт, але аж два гігантські металургійні комбінати і десяток заводів. Величезний індустріальний центр, дуже схожий на Кривий Ріг. При цьому, розташований на морі, з пляжами і великим портом. Має доіндустріальну історію і дуже нею пишається. Додайте сюди доволі милий центр, нічим не гірший, ніж, наприклад, у Вінниці. А т
Маріуполь – приклад радянського містобудування. Мікрорайони, широкі проспекти і гігантські промзони. Місто величезне за площею і витягнуте в різні сторони. Ніби хтось згори хаотично накидав мікрорайони і промзони, між якими – садибна забудова або пустирі. Йде собі бульвар Шевченка між радянськими мікрорайонами, широкий такий, що у Львові би кілька кварталів помістилося. В певний момент мікрорайони кінчаються, починається смуга садибної забудови. Бульвар перетворється в двосмугову вуличку Шевченка поміж ряда